Чи можна стати вправним капітаном малого судна без належного навчання та практики?
Роздумами на цю тему ділиться один з викладачів нашого навчального закладу.
Вчися – якщо не хочеш лежати на морському дні
Гасло, винесене в заголовок цієї статті, увінчує офіс Регістра Ллойду – найстарішого та найбільшого класифікаційного товариства світу.
Ллойдівські страховики знають, що кажуть – згідно з даними Європейського агентства морської безпеки, причиною 67% суднових аварій на транспортному флоті є саме помилкові дії судноводіїв.
Тому не варто вважати себе судноводієм лише за фактом придбання у власність яхти або катера (а за додаткову плату ще й прав на управління судном, як це часом трапляється).
«Заліковка» для шкіпера
Сучасне маломірне судно – це складна інженерна споруда. Для безаварійного управління ним потрібні глибокі знання з цілої низки сфер:
– з теорії корабля;
– з теорії вітрила (для яхт);
– з основ роботи двигунів внутрішнього згоряння, суднових систем і механізмів;
– з морської та річкової лоції;
– з морської метеорології;
– із суднової навігації та засобів зв’язку;
– з правил плавання тощо.
Крім того, судноводій не зможе навіть нормально відійти від причалу без досконалого володіння навичками управління судном у різних умовах плавання.
Пам’ятаю, наш тренер з часів юності любив повторювати: щоб навчитися вправно керувати яхтою, ти маєш не вилазити з неї днями – і тренуватися, тренуватися!
І ми тренувалися. Тренер змушував нас виходити на воду за сильного вітру («з вітром треба вміти боротися!»), відпрацьовувати до досконалості складні маневри, примусово перекидати на воді свої швертботи догори дном (це називалося «учбовий оверкіль»), щоб навчитися ставити їх на рівний кіль у реальній обстановці…
Бувало, пройде тренер берегом, де ми готуємо свої яхти до спуску на воду, навмання обере когось з яхтсменів і відбере в нього стерно: «Сьогодні ти вчишся керувати яхтою без стерна, лише за допомогою зміни положення вітрил і крену та диференту судна!»…
Нагадаю лише типові судноводійські ситуації, в яких капітан мусить вміти дати раду собі та своєму малому судну – інакше його екіпажу та пасажирам не позаздриш:
– спуск судна воду та підйом з води на берег;
– відхід від причалу та підхід до нього;
– розходження із зустрічним судном;
– постановка на якір і зняття з якоря;
– виконання поворотів оверштаг і фордевінд на яхті;
– взяття рифів і заміна вітрил на вітрильному судні;
– посадка судна на мілину;
– тривога «Людина за бортом!»;
– буксирування яхти та яхтою;
– шлюзування малого судна;
– управління яхтою на хвилюванні та в шторм;
– аварійні ситуації – отримання пробоїни, розрив такелажу, втрата щогли або стерна, поламка двигуна, пожежа або вибух на малому судні;
– спасання аварійного судна та людей з нього тощо, тощо, тощо…
Слід додати, що нинішні глобальні зміни клімату роблять його більш різким, а морську стихію більш непрогнозованою. На українських берегах неозброєним оком помітно збільшення кількості штормових днів, шквалів і гроз, і навіть небезпечні смерчі стають звичайним явищем. За таких умов урятувати від небезпеки мале судно та екіпаж під силу лише добре навченому та досвідченому шкіперові.
Нарешті, разом з необмеженою владою на судні («Накази капітана не обговорюються, а виконуються», – кажуть моряки) судноводій отримує тягар відповідальності за судно, екіпаж і пасажирів. І без належних знань і практичних навичок винести цей владний тягар часом буває просто неможливо.
У полоні підліткових амбіцій
Коли спостерігаєш за політом по хвилях моторного катера або вітрильної яхти, може створитися оманливе враження про те, що маломірним судном керувати просто й приємно та що навчитися цього дуже легко.
Зізнаюся, в юності я також «перехворів» на такі ілюзії. Вперше я потрапив на яхту матросом у 12 років. Це був невеличкий вітрильник – двомісний підлітковий швертбот класу «Кадет». Проходивши півроку в матросах, я гостро захотів стати стерновим і почав умовляти мого стернового Дмитра хоча б на годину помінятися місцями в яхті. Даремно хлопець доводив мені, що мені ще зарано довіряти управління вітрильником, що мені ще треба багато вчитися, а зараз у мене нічого поки що не вийде… Я виявився настільки настирним у своїх вмовляннях, що зрештою добряче набрид йому.
– Медузу тобі в горлянку та акулу в печінку! – роздратовано вигукнув Дмитро на одному з тренувань, коли ми йшли на яхті Матвіївською затокою Дніпра. – Ну гаразд, сідай вже на стерно, але побачимо, що в тебе з того вийде!
Роздуваючись від пихи, я зайняв місце стернового й стиснув долонями омріяний румпель – важіль керування стерном. А далі… далі мене чекала цілковита ганьба. Я крутив стерном і так, і сяк, змінював положення вітрил і крен швертбота, навіть пересідав з борта на борт – мала яхточка мене геть не бажала слухатися. Нарешті, коли раптовий порив вітру ледь не поклав швертбот вітрилами на воду й погнав нас просто на старий дебаркадер, мій стерновий легким копняком вигнав мене на місце матроса й узяв управління на себе.
– Ну що, бачиш? – в’їдливо підсумував він мій невдалий «майстер-клас». – Ото сиди й учися!
І ось вітрило тріпотить над моєю головою вже 52 роки, за кормою численні милі походів, багато стартів у вітрильних регатах, шторми й штилі, під моїм командуванням уже 11-та яхта – а я все ще вчуся розуміти норов свого вітрильника та керувати ним…
Тому з відстані власного вітрильного досвіду мене вражають і засмучують підліткові амбіції дорослих новачків за штурвалом, які прагнуть за лічені години впокорити судно, вітер і море.
«Якби ви вчились так, як треба…»
На своє щастя, в яхтингу я мав гарних вчителів. Вони залюбки вчили мене всього, що знали та вміли під вітрилом самі:
– як слухати вітер шиєю та як вести яхту «за стакселем»;
– як передбачати зміни погоди та коли зменшувати площу вітрил;
– як відчувати мале судно та як прогнозувати його поведінку;
– як оцінювати небезпеку та як обирати найкращий варіант дій у конкретній навігаційній обстановці тощо.
Хочу навести лише кілька порад і зауважень моїх вчителів, які закарбувалися в пам’ять:
– на воді завжди вважай себе ближче до небезпеки, і тоді ти будеш далі від неї;
– чим раніше на яхті за посилення вітру беруть рифи на вітрилах, тим вочевидь вищою є кваліфікація капітана;
– намагайся все робити на судні добре – бо погано все виходитиме й без твоїх зусиль;
– намагайся все робити на судні красиво – бо що зроблено красиво, те й буде надійним;
– якщо на палубі кілька капітанів, судно починає «лізти в небо»;
– завтра віятиме завтрашній вітер – тобто, завжди виходь з конкретних обставин плавання;
– пройдені милі рахують лише в гавані призначення – отже, ніколи не розслабляйся до самого фінішу перегонів або походу;
– капітанське око бачить більше, ніж десять матроських, тому вислухай думки усіх, а рішення приймай сам.
Отже, мені завжди щастило на вчителів – може, тому, що я завжди прагнув вчитися.
Якщо ж новоспечений судноводій не відчуває такої потреби через надмірну впевненість у власній капітанській «крутості», то ризикує стати фігурантом аварії, про яку говоритимуть на всіх навколишніх берегах.
– Про капітана, який при підході яхти до берега примудрився не помітити лінії електропередач, що тягнулася вздовж води, й торкнувся дротів металевою щоглою, завдавши електротравм екіпажеві та руйнувань яхті.
– Про капітана, який спрямував свого катера через несудноплавний проліт мосту й не помітив ланцюга, що тягнувся в ньому від понтону на воді до берега й розбив голову пасажирові на верхній палубі.
– Про капітана, який недовчив значення бортових вогнів суден і через це втрапив своїм катером під ніс баржі, потопив катера та й сам потонув.
– Про капітана, який задля перемоги в регаті залишив на березі весь внутрішній баласт яхти й тим спричинив її перекидання від шквалу.
– Про капітана, який вирішив похизуватися перед своїми пасажирками й перетнув катером курс круїзного лайнера занадто близько за його кормою, внаслідок чого мале судно було перевернуто кормовою хвилею теплохода…
Як і тисячу років тому, море не любить хвальків, не приймає недоучок і карає невігласів.
Тож гайда до науки, панове майбутні капітани!
Викладачі та інструктори готові допомогти вам вирости справжніми «морськими вовками».
Сергій Пономарьов,
капітан яхти